Хочу навчатися далі
Маріупольська Асоціація Жінок Берегиня на початку листопада писала про закінчення курсів шиття.
Ми спробуємо розповісти вам про кожну з п’яти фіналісток, які отримали сертифікати про їх закінчення, про те, як склалося подальше життя кожної з жінок. До вашої уваги історія Вікторії Шевчук – приклад, який доводить, що навіть у найскладніші часи можна знайти в собі сили змінитися, почати все спочатку та будувати нове життя.
Вікторія Шевчук до війни жила у Сєверодонецьку. Турботлива мама та любляча бабуся, власниця успішного бізнесу, тренерка по тенісу, жінка насолоджувалась мирним життям та його розбудовою. Але війна безжально зруйнувала цей мирний світ – Вікторії разом з сім’єю довелося терміново покинути рідне місто, залишивши затишний дім, улюблену роботу та друзів.
Деякий час Вікторія жила у Дніпрі, потім переїхала до Івано-Франківська, де почала звикати до нового міста, нових людей та нових викликів. Спочатку було важко, каже Вікторія, але життя рухається вперед, дає нові шанси та можливості, життя – це не тільки виживання, а й пошук себе та своїх талантів.
Дізнавшись про курси шиття для жінок-переселенок, які влаштувала МАЖ «Берегиня», одразу на них записалася. Вважала, що це може стати новим напрямком у її житті. Навчання давалося легко, із захопленням, адже навички шиття збереглися ще з юнацтва.
«Ще у молодості я собі щось шила. Пам’ятаєте, були журнали, якісь викройки, мені це було цікаво. Коли побачила, що будуть такі курси, захотілося чогось більшого. Тут я не тільки згадала все, що вміла, а й навчилася створювати власні викройки. Подобалось моделювати штани, жилетки як основу верхнього одягу. Деякі способи обробки мене приємно здивували, бо я, як з’ясувалось, цього не знала. Більше з тим, поки я навчалася, мені на день народження подарували швейну машинку! Тепер я із задоволенням використовую на практиці всі навички, отримані на курсах».
Курси шиття стали для неї місцем, де вона зустріла таких самих жінок, як і вона, з різних куточків України, що теж намагалися віднайти себе після втрат, переїздів та випробувань. Вони й навчалися, й підтримували одна одну, й ділилися досвідом.
«Наша викладачка – дуже професійна людина. Навчання проходило легко та цікаво. Дружня атмосфера під час навчання, теж цілком її заслуга. Ми так добре себе відчували, що розлучалися зі сльозами на очах – отак було добре на тих курсах», – згадує Вікторія.
Через три місяці навчання Вікторія отримала сертифікат, але, як зізнається, цього замало. Жінка не стала зупинятися на досягнутому і щоб не забути нові навички, почала вчитися самостійно, дивитися відеоуроки на YouTube та опановувати нові техніки шиття. А найголовніше – вирішила навчати свою сусідку, жінку похилого віку. Вікторія вважає, що це не лише принесе користь іншій людині, а й допоможе їй закріпити отримані знання.
«Так, я бачу, що швейних майстерень багато, цей напрямок має попит, але для цього треба мати практичні навички та вміння. Я поки що роблю дрібну роботу для родини, самостійно вчуся, навчаю сусідку. Хотілося б ще пройти більш поглиблені курси, навчатися не в інтернеті, а з фахівцем. Якщо будуть такі курси – піду обов’язково, бо хочу навчатися далі! Мені потрібен більш вищий рівень. Вважаю, що для відкриття власної справи, мені ще недостатньо досвіду»
І хоча ця історія ще завершена, жінка вже бачить перед собою горизонти нових можливостей. І нехай її бізнес, її тенісні мрії залишилися позаду, але з кожним новим кроком вона будує свою дорогу до щастя, допомагаючи іншим знайти сили для змін. І для цього їй не потрібно бути ідеальною – достатньо бути відважною і готовою до змін, підтримувати та надихати тих, хто поруч.
***
Курси шиття – один з напрямків спільної діяльності Маріупольська Асоціація Жінок Берегиня та AMICA e.V з реалізації проєкту «Розширення можливостей жінок, травмованих війною та насильством в Україні»