Повернемось додому – буду шити все сама
Історія переїзду Тетяни Іщенко з міста Костянтинівка, що на Донеччині, до Франківська схожа на тисячі інших: війна, зруйноване житло, постійний страх, що виснажує фізично і морально, жага врятувати своє життя та життя своєї родини, сховатися якнайдалі від постійних обстрілів, що переслідують тебе і вдень, і вночі. Опинившись у незнайомому місті, Тетяна знайшла нових друзів та однодумців, почавши відвідувати «Жіночий клуб», який «Берегиня» відкрила саме для жінок ВПО. Спочатку були заняття з арт-терапії, зустрічі та спілкування, а з часом й курси шиття, куди жінка записалася несподівано для себе.
«Мені було просто цікаво. До того моменту я не шила, машинки мала, але не користувалася ними. Пішла на курси аби зрозуміти моя це справа чи ні. А ще хотілось отримати знання, щоб підвищити шанси у подальших пошуках роботи, щось змінити щось у житті, якось підлаштуватися до нових умов. Скоріш за все це буде варіант підробітку, бо професійного досвіду поки що не достатньо. Дві швейні машинки, які залишились у Костянтинівці, колись стануть дуже потрібними. Коли ми повернемось додому, мені все це знадобиться. Буду для себе шити і одяг, і постіль. Зможу тепер зробити все за правилами, з використанням різних технік. Для мене все буде набагато дешевше виходити, ніж купувати щось у магазині».
Нині Тетяна шукає підробітку вже за новою професією, каже, що знайти роботу швачки можна, потрібні бажання, знання та досвід. Єдине, що поки стримує – це мала дитина, Тетяна тільки но вийшла з декретної відпустки і тепер має декілька умов для майбутньої роботи: робочий час, відстань до роботи, дитсадочок поблизу.
«Бачила купу об’яв про роботу швачки. На нашому під’їзді навіть така висить – шукають майстра з пошиття верхнього одягу. А у мене, на жаль, нема такого досвіду. Ми ж вчилися робити не дуже важкі речі. Нас навчили шити штани, жилетки, сарафани, навчили правильно обробляти шви, робити викройки за індивідуальними розмірами, підбирати правильну модель, щоб була по фігурі. Тобто відносно прості речі, а верхній одяг – це вже інший рівень. Мені зараз потрібно більше практики й подальшого навчання», – каже жінка.
Великих планів Тетяна зараз не будує. Мріє про повернення додому, про мир, щасливе життя для своїх дітей і дякує за цікаві курси.
***
Курси шиття – один з напрямків спільної діяльності Маріупольська Асоціація Жінок Берегиня та AMICA e.V з реалізації проєкту «Розширення можливостей жінок, травмованих війною та насильством в Україні»