ПОКИ Є ПРОБЛЕМИ – ТРИВАЄ РОБОТА Про розвиток Маріупольської Асоціації Жінок «Берегиня»

«Безумовно, мені подобаються розмови про те, що вже щось завершено і можна про це звітувати. Але якщо ти продовжуєш працювати над чимось, то це означає, що нічого ще не завершено. І поки у людей є проблеми, ми маємо працювати», – каже керівниця Маріупольської Асоціації Жінок «Берегиня» Марина Пугачова. Під егідою цієї громадської організації видається наша газета. Про результати 2025 року та плани на майбутнє – далі від першої особи.

Минулий рік був непростий, сповнений викликів, втрат і постійної напруги. Але водночас це був рік рішень, дій і відповідальності. Разом із партнерами наша організація зосередилася на тому, що сьогодні є життєво необхідним: інформаційна безпека, захист дітей, економічна стійкість жінок-ВПО та адресна підтримка.

Ми досі випускаємо газету «Схід NOW», забезпечуючи перевіреними новинами мешканців 15 регіонів України. Правдиве слово під час війни – це питання безпеки.

У жовтні відкрили в Івано-Франківську сучасне укриття у спортивному ліцеї. Це безпечний простір для вихованців та дітей-ВПО, наш внесок у захист їхнього дитинства. 15 жінок опанували майстерність шиття, ще 10 пройшли курси косметології. Нові професійні навички стали для них кроком до фінансової незалежності та відновлення життя. Психологічну допомогу отримали майже 1300 жінок та підлітків, юридичну – 671, а соціальну – 1124 людини. Ці цифри – не тільки статистичні показники нашої праці. Це реальні долі та підтримка кожного, хто прагне вистояти.

ПРО СИСТЕМНІСТЬ ПРОБЛЕМ ТА «ЛАТКИ НА КОЛЕСІ»

Завершення конкретного проєкту не означає припинення діяльності, адже ми працюємо з глибокими системними проблемами. Проєкти часто лише «латають дірки», і це стосується не лише нашої організації, а й наших партнерів та всього сектору. Цей процес нагадує ремонт старого авто: щойно лагодиш в одному місці, як завтра ламається в іншому.

Першою проблемою, яку треба відзначити за винахідливість і цинізм, я вважаю кейс Пенсійного фонду. Проблеми з ним тривають ще з 2015 року. Сьогодні ми бачимо нову хвилю постраждалих – це пенсіонери-ВПО зразка 2022 року. Через відсутність досвіду вони повірили державній інституції, яка запевнила, що верифікація не потрібна. Результат – заблоковані виплати. Ця системна криза існує роками, вона лише трансформується, але ніколи не вирішується по суті.

Чому так стається? Головна причина в тому, що пенсію в Україні почали трактувати як соціальну виплату, а не як приватну власність, хоча соціальна допомога має бути лише для тих, хто не має стажу чи має інвалідність (як це прийнято в Європі). Трудова пенсія – це кошти, які людина заробляла роками, сплачуючи внески. Коли людині, яка працювала все життя, кажуть, що її внески тепер нічого не варті, це нечесна гра. Сумніваюся, що посадовці цього не розуміють, проте вони продовжують діяти в межах цієї цинічної парадигми.

МІЖ ГРОМАДСЬКИМ ОБОВ’ЯЗКОМ ТА ДЕРЖАВНОЮ БАЙДУЖІСТЮ

Другий приклад системного збою – евакуація. 2022 року ми вивозили людей, покладаючись на власне розуміння та ресурси. Потреба в цьому не зникла й досі: люди продовжують звертатися, а ми – шукати партнерів, щоб не залишити їх напризволяще. На жаль, на державному рівні підтримка виглядає гнітюче. Часто після виїзду людина опиняється у вакуумі. Існує брак системного розселення. Якщо твоя історія не потрапила в поле зору журналістів і не набула розголосу, шанси отримати бодай тимчасовий дах над головою мізерні. Найважче доводиться багатодітним родинам та літнім людям. Більшість переселенців змушені вирішувати свої проблеми самотужки.

У такій ситуації наявність чи відсутність конкретного «проєкту» відходить на другий план. Ти просто не маєш права сказати людині: «Ми цим більше не займаємося». Це не питання грантової звітності, це питання відповідальності, яка не має терміну дії.

Третя системна проблема, яка залишається статичною, це облаштування укриттів. Ми реалізували кілька проєктів, продемонструвавши міським посадовцям готові рішення та стандарти якості. Проте чи зрушила справа з мертвої точки на рівні системи? Ні. Тут держава має обрати одну з двох чесних позицій: або визнати свою неспроможність і відкрито сказати, що ресурсів немає, або припинити декларувати наміри й почати будувати.

Схожа ситуація й з енергетичними викликами. Зима, відсутність тепла та постійні відключення електрики змушують нас знову ставати «рятівним колом». Разом із партнерами ми закуповуємо генератори для дитячих садочків та наших консультаційних центрів. Ми усвідомлюємо, що це лише крапля в морі, але водночас виникає логічне питання: чому критичне забезпечення життєдіяльності знову лежить на плечах громадськості, а не на державній системі?

ДВА ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ ПОДІЙ

Ми маємо чудовий проєкт АМІКА. Його результати надихають: психологічна стабілізація жінок, якісна юридична допомога (зокрема представництво в судах), професійне навчання та нові фахові перспективи. Але будь-який проєкт має свій термін. Тому попереду є два варіанти розвитку подій. Перший здається мені дещо фантастичним, радше повіриш у прибульців із Альфи Центавра. Це сценарій, у якому держава раптом прокидається, зухвало поправляє зачіску та береться за розв’язання всіх питань. Я навіть не хочу фокусуватися на браку ресурсів, ідеться про відповідальність. Поки що все обмежується попередженнями та деклараціями про наміри. Однак життя доводить, що кількість вказівників про укриття не збільшує фізичної наявності самих укриттів.

Другий варіант складніший. Він вимагає послідовної роботи з партнерами, які звикли до зрозумілих правил, а не режиму «стихійного лиха». Допомогти кожній людині напряму в такій ситуації нереально. Треба працювати через громадські організації, щоб вони, своєю чергою, ставали опорою для конкретних людей. Над цим ми й працюємо.

СИЛА ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ

На жаль, будь-які спроби об’єднання держави з волонтерським чи громадським рухом задля розв’язання системних проблем наразі видаються неможливими. Працює або вертикаль, або горизонталь. Ми тісно взаємодіємо з іншими громадськими організаціями: якщо маємо ресурси – допомагаємо, підсилюємо їх нашими фахівцями, ділимося зв’язками чи технікою. Коли ж допомога потрібна нам – ми знаємо на кого розраховувати. І це при тому, що «Берегиня» досить успішна організація. Ми маємо величезний досвід, бо «варимося» в цьому з 2015 року. Ми вміємо акумулювати ресурси, ощадливо ними розпоряджатися, маємо чітке бачення проблем і, головне, шляхів їх вирішення.

Зараз ми дещо змінили підходи до роботи. Аби досягати реальних результатів, ми об’єднуємося з іншими організаціями для спільної адвокації: захищаємо пенсійні права, вирішуємо питання оподаткування для окупованих територій та інші гострі соціальні запити. Вважаю таку тактику найбільш правильною.

Наприклад, сьогодні ми маємо змогу проводити супервізії для своїх співробітників та водночас залучаємо до цих сесій і наших партнерів, бо збереження персоналу від вигорання – надважливо. У деяких питаннях ми співпрацюємо навіть з ОСББ: обмінюємося консультаціями та спільним досвідом. Усе це про те, що об’єднання стає нашою потужною силою, адже потреба в допомозі від громадських організацій жінкам, дітям та пенсіонерам лише зростає.

НОВІ ПРИОРІТЕТИ

«Берегиня» надзвичайно гнучка організація. Ми миттєво реагуємо на зміни, надаючи допомогу саме там, де вона потрібна. Наш секрет у створенні вузькопрофільних груп, які фокусуються на конкретних завданнях, не розпорошуючи увагу.

Наразі ми посилили чотири головні напрямки: адвокацію (системний захист інтересів ВПО), психологію (роздільна робота з дорослими та дітьми), освіту (навчання під конкретний професійний запит) та економіку – блок, від якого залежить життєздатність усієї нашої структури.

Новий стратегічний пріоритет «Берегині» – домедична допомога. Ми завжди тримали безпеку у фокусі, але тепер створюємо для цього окрему групу фахівців. Чому це актуально саме зараз? На жаль, відповідь знає кожен українець.

У цьому році буде трохи змінена редакційна політика нашого друкованого видання – газети «СхідNOW». Вже визначені напрямки, які потребують особливої уваги, тематики матеріалів, які будуть представлені нашим читачам. Посилимо освітній та інформаційні блоки відповідно до загроз, що існують сьогодні. Ми маємо намір озброїти наших людей практичними знаннями, алгоритмами дій у тій чи іншій ситуації та стати джерелом корисних порад.

Колись наша організація налічувала лише півтора десятки ентузіастів, які стали на захист людської гідності у далекому 2015-му. Тепер ми потужна команда, де працюють 60 досвідчених, загартованих фахівців. І ми плануємо рости далі. Щоб підсилити кожен напрямок, ми залучаємо нових спеціалістів, особливо лікарів та психологів. Адже масштаб викликів потребує відповідного масштабу дій.

Наші амбіції вже давно вийшли за межі України. Зараз ми ведемо переговори з партнерами з ЄС, щоб залучити їх до спільної адвокаційної роботи вже на міжнародному рівні.