Від допомоги – до самостійності

Коли в родині зникає людина, разом із нею зникає і звичне відчуття опори. Для Ірини, 40-річної матері трьох дітей, невизначеність через зниклого безвісти чоловіка швидко перетворилася на щоденну боротьбу за найнеобхідніше.

Малі діти, відсутність роботи та бодай якогось доходу, борги й ризик залишитися без житла, невдалі спроби знайти дитсадок для молодшої дитини, невирішені питання соціальної підтримки, необхідність розібратися з документами виснажили жінку вщент. Вона часто плакала, почувалася безпорадною і звинувачувала себе в тому, що не може забезпечити дітям стабільне життя.

Під час першої зустрічі з Іриною кейс-менеджер визначив, що чекати на вирішення однієї проблеми, перш ніж братися за інші, немає можливості. Потрібно було діяти паралельно: зберегти житло, забезпечити дітей необхідним, знайти місце для молодшої дитини, розібратися із соціальними виплатами та допомогти самій Ірині відновити сили.

Спочатку родина отримала тимчасову продуктову та гігієнічну допомогу від органів соціального захисту, гуманітарних організацій та благодійних фондів. Це дозволило спрямувати частину коштів на погашення боргу за житло, а за сприяння кейс-менеджера домовитися з власником квартири про поступову сплату заборгованості.

Поки очікували на місце в комунальному садочку, для дитини знайшли безоплатну групу денного перебування при недержавній організації. А коли в одному із садочків з’явилося вільне місце, дитину зарахували до закладу, до якого можна було зручно діставатися громадським транспортом. Для Ірини це означало більше, ніж просто вирішення питання з садочком. У неї з’явилася можливість звільнити частину часу і поступово повернути собі можливість працювати.

Окремою частиною роботи стала психологічна підтримка. Під час консультацій Ірина поступово вчилася справлятися з гострим емоційним виснаженням, почуттям провини та страхом перед майбутнім. Згодом вона почала планувати свої дії, розподіляти навантаження і приймати допомогу, не сприймаючи її як власну неспроможність.

Юрист допоміг перевірити вже оформлені документи, підготувати необхідні заяви щодо соціальних виплат та розібратися з порядком взаємодії з державними органами у справі про зниклого безвісти військовослужбовця. Щоб подальші кроки не залишилися лише в пам’яті, Ірина отримала письмовий перелік установ, контактів і строків наступних звернень.

Коли питання з доглядом за молодшою дитиною було вирішене, Ірині допомогли оновити резюме та підібрати вакансії з можливістю часткової дистанційної роботи.

Поступово ситуація почала змінюватися. Ірина зберегла житло, оформила необхідну державну підтримку, влаштувала молодшу дитину до комунального дитячого садочка та знайшла роботу з гнучким графіком. У родині з’явився стабільніший розпорядок дня, а жінка змогла поступово взяти на себе основні витрати сім’ї. Зміни відчули й діти: вдома стало менше напруження, а щоденне життя – більш передбачуваним.

Здавалося б, історія, що починалася з питання про місце в дитячому садочку, завершена, цілі досягнуті. Але це не означало, що родина залишилася без підтримки. Ірина тепер знає, куди звернутися, якщо обставини зміняться.

Саме тому робота кейс-менеджера – це не передача людині списку телефонів та адрес. Це послідовна допомога у відновленні зв’язків між різними сферами життя: соціальними послугами, правовою допомогою, психологічною підтримкою, освітою, працевлаштуванням.

Головний результат такої роботи – момент, коли людина, яка ще недавно не бачила виходу із ситуації, поступово починає самостійно приймати рішення і будувати своє життя.

***

Кейс-менеджмент – один з напрямків проєкту «Розбудова системної підтримки ветеранів із порушеннями опорно-рухового апарату та сенсорними порушеннями і членів їхніх родин (модуль 1)», який реалізує Маріупольська Асоціація Жінок Берегиня у партнерстві з Фундацією HumanDoc за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польща в межах польського співробітництва у сфері розвитку